“Листопад 1097. Сидимо на сонечку, мліємо. Пухкенький депутатик каліченою мовою муркоче про потребу якнайшвидшого миру”

Листопад 1097. Любецький з’їзд

Сидимо на сонечку, мліємо. Пухкенький депутатик каліченою мовою муркоче про потребу якнайшвидшого миру.

– І чого це ти так криво посміхаєшся? – задирається Хомівна, – і тобі почулося мурр – мир?
– Та ні, сонечко, гірку усмішку викликало слово «мир», бо саме з цим словом почався занепад Київської Руси.
– Угу, баба згадала, як дівувала! Коли ж то було.
– Давненько, майже тисячу років тому, у листопаді 1097 року на з’їзді князів Київської Русі в місті Любечі. Ключовим словом з’їзду був «мир». На Любецькому з’їзді були: ініціатор – переяславський князь Володимир Мономах; учасниками були:

великий князь київський Святополк Ізяславович,
смоленський князь Давид Ігорович,
теребовлянський князь Василько Ростиславич.
На З’їзді князі домовились і заприсяглися припинити міжусобні війни, проголосили засаду вотчинності (від слова «отче», тобто земля – спадщина від батька)
– Ага, у нас казали бАтьківщина, – додала сусідка.
– Так, князі дали клятву володіти землею свого батька і не відкривати роток на чужий землі кусок.
Святополк Ізяславич отримав Київ з Туровом і Пінськом і титул великого князя;
Володимир Мономах — Переяславське князівство і Суздальсько-Ростовську землю;
Олег і Давид Святославичі — Чернігів і Сіверську землю, Рязань і Тмуторакань;
Давид Ігорович — Володимир-Волинський з Луцьком;
Василько Ростиславович (з братом Володарем) — Теребовлю, Червен і Перемишль.
Домовилися також князі про об’єднання проти половців.
– І що тут поганого? – не вгавала Хомівна, – помирилися, об’єдналися проти ворога.
– Е, ні, Любецький з’їзд формально зафіксував перетворення одної держави на конфедерацію напівнезалежних держав, які для полагодження спільних справ скликали княжі з’їзди.
– Це що, як ЛНР та ДНР?
– Так, схоже на це. Найбільш трагічною була дорога додому князя Василька Теребовлянського – одного із перших претендентів на престол київський. Його двоюрідний брат Давид Ігорович, мав дружину з родини князя Василька, але заздрив і ненавидів Василька. Крім того, Давид Ігоревич не дружив із власною головою: він дозволив київським боярам Василю, Лазарю та Туряку намовити себе проти Володимира Всеволодовича та Василька Ростиславича. Давид у свою чергу намовив Святополка київського проти Василька.

5 листопада 1097 р. після того, як Василько прибув у Київ дорогою з Любеча, київський князь Святополк ІІ Ізяславич обманом заманив до себе князя Теребовлянського. Василько поїхав на прийом, хоч отрок попередив його про можливу зраду.
6 листопада 1097 р. ігумени просили Святослава за полоненого.
Проти ночі на 7 листопада 1097 р. Василька повезли до Звенигорода коло Києва, де Берендій осліпив 31-річного князя.

13 листопада 1097 р. полоненого Василька привезли до Володимира Волинського, де утримували в наступні місяці. На початку лютого 1098 р. Давид замислив видати князя Василька ляхам, а сам хотів забрати Теребовлю собі. 28 березня 1098 р. пішов Давид Ігоревич на Галичину, щоб забрати волость Василькову. Та коло міста Бужська зустрів його брат Василька – Володар Ростиславович. Давид не зважився дати відсіч – «заперся в Бужську». Оточив Володар місто і висунув вимогу: «…А нині ти пусти брата мойого, і я вчиню з тобою мир». Давид зрадів такому миру – віддав князя Василька. І сів Василько у Теребовлі, а Давид прийшов до Володимира.»
Та кожне зло має каратися: от і вирішили Василько та Володар Ростиславичі помститися кривдникам. Оточили місто Володимир. І послали вони [послів] до володимирців, говорячи: «Ми оба прийшли не на город ваш, ні на вас, а на ворогів своїх — на Туряка, і на Лазаря, і на Василя. Бо ті намовили Давида, і тих послухав Давид, і вчинив усе зло. Якщо ви хочете за сих битися, то ми ось готові. А як ні — то видайте ворогів наших». Городяни ж, почувши це, здзвонили віче. І сказали Давиду люди на вічі: «Видай мужів сих. Ми не б’ємося за них. Бо за тебе ми можем битися, а за сих — не б’ємося. А як ні — то ми одчинимо ворота города і ти сам промишляй про себе». І довелося видати їх … Давид тоді, пославши [отроків], привів Василя і Лазаря і видав їх. … І вчинили вони мир у неділю, а в понеділок, на зорях, повісили Лазаря і Василя і розстріляли їх стрілами Васильковичі.»

джерело

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.
optAd360 AI Engine [Please insert this code on EVERY PAGE at the top of the section] ---------------------------------------------------------------